|
| Ip: 195.189.105.33 Тема: В кантелині діяв свій монетний двір У селі Кантелина на Вінниччині діяв власний монетний двір 12.06.2008 18:32 У селі Кантелина Іллінецького району на Вінниччині діяв панський монетний двір. Місцеві жителі досі знаходять на городах монети. Вони трохи більші за сучасні п’ять копійок. Пан розраховувався ними із селянами за роботу. — У цьому селі якщо не в кожній, то через хату є металошукачі, — говорить директор Липовецького архіву Олександр Роговий, 50 років. — Люди добре вивчили історію про пана, який чеканив золоті монети. Один із місцевих жителів 35-річний Олег Попівський виносить на подвір’я й висипає на лавку старі монети з півлітрової жерстяної банки. — Колись у нашому селі пан Красовський жив, — знаходить з-поміж копійок бронзову. — Моя бабуся казала, що пан був поляком. У нас жило багато польської шляхти. Вони надумали свої гроші робити і тими грошима в маєтку розраховуватися. На одному боці бронзової монети, яку тримає Олег, стоїть номінал ”Х”. На іншому — круговий напис ”KANTELINA”. Більше ніяких записів, які вказували б, хто запровадив монети, чи рік випуску. — Кантелинки, так називають монетки, не тільки бронзові, а й мідні, срібні й золоті бувають. У дитинстві мій п’ятирічний сусід Міша Боярський золоту знайшов. Хтось у нього її виманив. Монетки ж величенькі, грам 10, не менше! Дітлахи, які позбігалися гратися з 7-річною донькою Олега — Юлею, розбирають монети. Олег йде від них до поля. — Ось на цьому самому місці стара криниця була, — показує перехрестя сільської та польової доріг. — До одної бабки, вона вже померла давно, гості столичні приїхали. Вона їм щось про цю криницю наговорила, то вони на ранок техніку попривозили й копати стали. Нарили дві бочки. Не показували, що всередині. Бабці потом одну золоту монету дали. Думаю, що в бочках таких монет багато було. Олег повертається на подвір’я, де діти граються старими копійками. — Коли історію з бочками розказували, я малий ще був, — шукає щось у хаті. — Та все та історія й легенди в мене з голови не виходили. Тому купив металошукач. Із ним легко монети шукати. А інколи й цікавіше щось потрапляє. Олег виносить із хати два камінці. — Мільйони років назад над нашим районом метеорит пролітав і осколки розкидав. Тепер ці метеорити по всьому селі розкидані. Вони з металу, тому їх легко шукати. Кажуть, дуже дорогі камінчики. Золоті монети у Кантелині викопували діжками A A A Размер шрифта: Металошукач житель села Кантелина Іллінецького району Олег Попівський придбав, щоб вишукувати металобрухт. Про витрачені п’ятсот євро не жаліє – вони окупилися за чотири місяці, а вдома в Олега з’явилася ціла колекція. Її гордість – монети-кантелинки, уламки метеоритів і скіфська бронзова стріла Поміж селян ходить чутка, що на дні торф’яного болота лежить танк. Чи то німецький, чи радянський... Кантелинки бронзові, срібні, і навіть золоті Монету-кантелинку з цифрою „Х” латинською мовою житель села Кантелина Іллінецького району Олег Попівський знайшов із допомогою металошукача. У себе на городі. Цифра означає номінал. На зворотному боці монети тією ж мовою по колу написано „кантелинка”. А ось дати не вказано. Власник знахідки працює токарем у місцевому СТОВ „Дружба”, каже, що на металах трохи знається, тому стверджує, що знайдена монета – з бронзи. „Але в людей є срібні, і навіть золоті кантелинки”. Місцевим дослідникам, на жаль, так і не вдалося знайти підтвердження того, коли Кантелина мала свої гроші. - У школі нам казали, що був колись багатий польський пан, - каже Олег Попівський. - Він розраховувався з людьми своїми грішми. Але в які це часи, хтозна. Так само невідомо, де чеканили монети. Незрозуміло, чому не позначали на них рік випуску. Але факт – такі гроші ходили. Люди дотепер їх зберігають. Мідний царський п’ятак, знайдений Олегом Попівським, лежав у землі на глибині майже двадцять сантиметрів. Ця монета, датована 1764 роком, найстаріша в колекції знахідок Олега. Прилад вказав на неї на полі. Грошик був обрубаний – таким чином колись давали здачу. - Ось цю монету з ієрогліфами хлопці показували в Києві туркам, - продовжує Олег, - у них наші заробляють гроші на будівництві. То вони довго роздивлялися, але не змогли прочитати, видно, то не арабський напис. У Михайла Боярського тут виманили золоту монету Хоча власне Олегові такі не попадалися. - Я навіть знайшов місце, де в давнину збиралися молоді на розваги, - каже він. – Розпитував ще у бабки, куди вона ходила, як не було клубу. Бабка й показала місце в лісі, коло старої липи. Туди ходили на здибанку кантелинці. У лісі й пан жив. Там що хочеш знайти можна. Якісь ґудзики царські попадалися, брошки, всяка всячина. А монетами там геть усе всипано. Найкраще збереглися царські монети. Майже не окислюються монети 20-30-х років і пізнішого періоду, до війни. Непогані монети до реформи 1961 року. А вже пізніше – не те, вважає колекціонер. Про наш час нічого й говорити. Нашу копійку прилад „бачить” не глибше як на 10 сантиметрів, а царські мідяки – на всі 20 сантиметрів. Кантелина так рясно всипана грішми тому, що тут жило багато польської знаті. - Якби знаття, де вони закопували своє золото?! – аж трішки сердиться Олег. - Міша Боярський, коли був пацаном, крутився коло дядьків, які розбирали фундамент старої хати. Там і надибав золоту монетку. Та й похвалився дядькам. Один із них узяв та й виманив у малого. Пішов купив цукерок, тим і спокусив малого. Як потім не просили батьки хлопця повернути золоту монету – не віддав. Два роки тому у Кантелині помер один чоловік. Він своїх п’ять рублів золотом знайшов у саду під яблунькою. Зовні монета була вся у бруді, тому спочатку складно було визначити, з чого вона зроблена. „Дядько опустив її в кислоту, весь наліт відскочив, і вже не було сумніву в тому, з якого металу її чеканили”. Та найбільший „улов” золотих монет, за словами співрозмовника, дістали з криниці на полі. - Ту криницю гостям показала одна бабка, - уточнює Олег Попівський. – От вони й пригнали одного разу техніку. Це було не так давно, у 1993 році. Ні від кого не ховалися. Жінки на полі якраз працювали. То екскаватор копнув кілька разів, а тоді підняв із глибини одну діжку, тоді другу, за нею третю. Бабці за це дали одну золоту монету. Що було в діжках, здогадатися нескладно. Три метеорити і сорок чотири снаряди Зимою після Водохреща Попівський обстежував дно місцевого ставка. Знайшов кілька залізяк із колишнього колгоспного тракторного стану. Вже збирався йти, а тут як засвище в навушниках. Почав відкопувати - натрапив на артилерійський снаряд. Він лежав на ще одному такому самому. „Я акуратно все загорнув і пішов у сільраду”. Сорок чотири артснаряди дістали тоді сапери з МНС. Фахівці сказали, що небезпечна знахідка була, як кажуть, у повній бойовій готовності. У роки війни в цих місцях тривали жорстокі бої. Між людьми ходить чутка, що на дні торф’яного болота лежить танк. Чи то німецький, чи радянський... Дістатися до такого „трофею” навряд чи вдасться, вважає кантелинівський „сапер”, зате в нього є ще принаймні три знахідки не менш цікаві. - Про ці три метеорити, які мені попалися, - каже він, - було відомо раніше. Але ніхто не знав, що це таке. Коли прилад зреагував на метал, я дістав їх, дома відбив частинки і передав хлопцям у Київ, щоб дослідили. Там підтвердили, що це небесні тіла. Найбільший метеорит вагою 25 кілограмів, далі – десять, і найменший важить три з половиною кілограми. Один має чітко виражені три шари – чорного, червоного і коричневого кольору. От би дізнатися, з якої саме планети вони до нас долетіли... Я до всього цікавий. Знаю, що це можна встановити, бо вже чув десь таку інформацію. Але ж у нашій бібліотеці нема літератури, щоб щось можна було прочитати. Є в колекції знахідок Олега Попівського бронзова шпилька з головкою. Її довжина приблизно 15 сантиметрів. Історики відносять знахідку до II-I тисячоліття до нашої ери. Цінною вважають бронзову стрілу від лука, точніша назва – скіфська втульчата стріла. „А наконечник від списа я продав на базарі, - каже Олег, - потрібні були гроші, сто рублів дали за нього”. Втім, експонати пошуковець уже не продає. Каже, збирає їх не заради грошей, а задля цікавості. Коментар експерта Олександр Роговий, директор Липовецького районного архіву: - Про гроші-кантелинки я чув давно, але ніде не зустрічав в архівах згадки про них. Це, мабуть, єдиний випадок в області, коли село мало свої гроші. Відомо, що в 1780 році Кантелина належала польському поміщику Бальтазору Красовському. Незадовго до цієї дати він придбав помістя у власність. Чи то Красовський, чи його попередник запровадили кантелинки, можливо, вони існували ще раніше, бо за однією з версій назва села пішла від імені доньки одного з шляхтичів – Каталіна. До речі, шляхти у Кантелині було багато. У згаданому вже 1780 році з 1407 жителів третину становили польські шляхтичі. П'ятирубльовий царський мідяк Олег Попівський знайшов у себе на городі на глибині 20 сантиметрів Золоті монети у Кантелині викопували діжками A A A Размер шрифта: Металошукач житель села Кантелина Іллінецького району Олег Попівський придбав, щоб вишукувати металобрухт. Про витрачені п’ятсот євро не жаліє – вони окупилися за чотири місяці, а вдома в Олега з’явилася ціла колекція. Її гордість – монети-кантелинки, уламки метеоритів і скіфська бронзова стріла Поміж селян ходить чутка, що на дні торф’яного болота лежить танк. Чи то німецький, чи радянський... Кантелинки бронзові, срібні, і навіть золоті Монету-кантелинку з цифрою „Х” латинською мовою житель села Кантелина Іллінецького району Олег Попівський знайшов із допомогою металошукача. У себе на городі. Цифра означає номінал. На зворотному боці монети тією ж мовою по колу написано „кантелинка”. А ось дати не вказано. Власник знахідки працює токарем у місцевому СТОВ „Дружба”, каже, що на металах трохи знається, тому стверджує, що знайдена монета – з бронзи. „Але в людей є срібні, і навіть золоті кантелинки”. Місцевим дослідникам, на жаль, так і не вдалося знайти підтвердження того, коли Кантелина мала свої гроші. - У школі нам казали, що був колись багатий польський пан, - каже Олег Попівський. - Він розраховувався з людьми своїми грішми. Але в які це часи, хтозна. Так само невідомо, де чеканили монети. Незрозуміло, чому не позначали на них рік випуску. Але факт – такі гроші ходили. Люди дотепер їх зберігають. Мідний царський п’ятак, знайдений Олегом Попівським, лежав у землі на глибині майже двадцять сантиметрів. Ця монета, датована 1764 роком, найстаріша в колекції знахідок Олега. Прилад вказав на неї на полі. Грошик був обрубаний – таким чином колись давали здачу. - Ось цю монету з ієрогліфами хлопці показували в Києві туркам, - продовжує Олег, - у них наші заробляють гроші на будівництві. То вони довго роздивлялися, але не змогли прочитати, видно, то не арабський напис. У Михайла Боярського тут виманили золоту монету Хоча власне Олегові такі не попадалися. - Я навіть знайшов місце, де в давнину збиралися молоді на розваги, - каже він. – Розпитував ще у бабки, куди вона ходила, як не було клубу. Бабка й показала місце в лісі, коло старої липи. Туди ходили на здибанку кантелинці. У лісі й пан жив. Там що хочеш знайти можна. Якісь ґудзики царські попадалися, брошки, всяка всячина. А монетами там геть усе всипано. Найкраще збереглися царські монети. Майже не окислюються монети 20-30-х років і пізнішого періоду, до війни. Непогані монети до реформи 1961 року. А вже пізніше – не те, вважає колекціонер. Про наш час нічого й говорити. Нашу копійку прилад „бачить” не глибше як на 10 сантиметрів, а царські мідяки – на всі 20 сантиметрів. Кантелина так рясно всипана грішми тому, що тут жило багато польської знаті. - Якби знаття, де вони закопували своє золото?! – аж трішки сердиться Олег. - Міша Боярський, коли був пацаном, крутився коло дядьків, які розбирали фундамент старої хати. Там і надибав золоту монетку. Та й похвалився дядькам. Один із них узяв та й виманив у малого. Пішов купив цукерок, тим і спокусив малого. Як потім не просили батьки хлопця повернути золоту монету – не віддав. Два роки тому у Кантелині помер один чоловік. Він своїх п’ять рублів золотом знайшов у саду під яблунькою. Зовні монета була вся у бруді, тому спочатку складно було визначити, з чого вона зроблена. „Дядько опустив її в кислоту, весь наліт відскочив, і вже не було сумніву в тому, з якого металу її чеканили”. Та найбільший „улов” золотих монет, за словами співрозмовника, дістали з криниці на полі. - Ту криницю гостям показала одна бабка, - уточнює Олег Попівський. – От вони й пригнали одного разу техніку. Це було не так давно, у 1993 році. Ні від кого не ховалися. Жінки на полі якраз працювали. То екскаватор копнув кілька разів, а тоді підняв із глибини одну діжку, тоді другу, за нею третю. Бабці за це дали одну золоту монету. Що було в діжках, здогадатися нескладно. Три метеорити і сорок чотири снаряди Зимою після Водохреща Попівський обстежував дно місцевого ставка. Знайшов кілька залізяк із колишнього колгоспного тракторного стану. Вже збирався йти, а тут як засвище в навушниках. Почав відкопувати - натрапив на артилерійський снаряд. Він лежав на ще одному такому самому. „Я акуратно все загорнув і пішов у сільраду”. Сорок чотири артснаряди дістали тоді сапери з МНС. Фахівці сказали, що небезпечна знахідка була, як кажуть, у повній бойовій готовності. У роки війни в цих місцях тривали жорстокі бої. Між людьми ходить чутка, що на дні торф’яного болота лежить танк. Чи то німецький, чи радянський... Дістатися до такого „трофею” навряд чи вдасться, вважає кантелинівський „сапер”, зате в нього є ще принаймні три знахідки не менш цікаві. - Про ці три метеорити, які мені попалися, - каже він, - було відомо раніше. Але ніхто не знав, що це таке. Коли прилад зреагував на метал, я дістав їх, дома відбив частинки і передав хлопцям у Київ, щоб дослідили. Там підтвердили, що це небесні тіла. Найбільший метеорит вагою 25 кілограмів, далі – десять, і найменший важить три з половиною кілограми. Один має чітко виражені три шари – чорного, червоного і коричневого кольору. От би дізнатися, з якої саме планети вони до нас долетіли... Я до всього цікавий. Знаю, що це можна встановити, бо вже чув десь таку інформацію. Але ж у нашій бібліотеці нема літератури, щоб щось можна було прочитати. Є в колекції знахідок Олега Попівського бронзова шпилька з головкою. Її довжина приблизно 15 сантиметрів. Історики відносять знахідку до II-I тисячоліття до нашої ери. Цінною вважають бронзову стрілу від лука, точніша назва – скіфська втульчата стріла. „А наконечник від списа я продав на базарі, - каже Олег, - потрібні були гроші, сто рублів дали за нього”. Втім, експонати пошуковець уже не продає. Каже, збирає їх не заради грошей, а задля цікавості. Коментар експерта Олександр Роговий, директор Липовецького районного архіву: - Про гроші-кантелинки я чув давно, але ніде не зустрічав в архівах згадки про них. Це, мабуть, єдиний випадок в області, коли село мало свої гроші. Відомо, що в 1780 році Кантелина належала польському поміщику Бальтазору Красовському. Незадовго до цієї дати він придбав помістя у власність. Чи то Красовський, чи його попередник запровадили кантелинки, можливо, вони існували ще раніше, бо за однією з версій назва села пішла від імені доньки одного з шляхтичів – Каталіна. До речі, шляхти у Кантелині було багато. У згаданому вже 1780 році з 1407 жителів третину становили польські шляхтичі. П'ятирубльовий царський мідяк Олег Попівський знайшов у себе на городі на глибині 20 сантиметрів |
11 січня 2009
|
| Закрити |
